Как слезинки утренней росы,
Наполняют землю на рассвете,
Так любовь моя, что льется изнутри,
Пусть окутает тебя, как южный ветер.
И наполнят капельки дождя,
Твое сердце счастьем до избытка.
И увидишь в них нечаянно меня,
И на губы упадет твои улыбка.
Ты посмотришь с нежностью в глаза,
И тихонько с уст слетит благословенье.
Слышишь, ты ведь Богом мне дана,
И однажды Он развеет все сомненья.
Закружит нас вьюга, канитель.
И свой труд любви начнем мы вместе.
Мы пройдем дорогу нужд, скорбей,
Под победный гимн, и с радостною песней.
Прикоснусь к ладоням рук твоих,
И наполнятся глаза мои росою.
Мир как будто создан для двоих,
Он пропитан нашею любовью.
И однажды ты услышишь и поймешь,
Эти строки слов благословенья.
И хрусталики росы моей утрешь,
Нежною любовью откровенья.
Анатолий Бляшук,
Вышгород Украина
Слушаю метал..., предпочтительно BLACK, DEATH, DOOM & GOTHIC..., но исключительно христианские коллективы)) e-mail автора:Revival_t@ukr.net сайт автора:личная страница
Прочитано 13228 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
