Валя і Юра одружилися на п’ятому курсі навчання в інституті. Через рік у них появилася перша донька. Назвали Оленкою. Згодом народилася Марійка. Дуже гарні та розумні дівчатка купалися у любові щасливого подружжя. Тато заробляв непогані гроші, і діти ні в чому не відчували нестатку.
Оленці виповнилося 8 років, коли Юра щоденно приходив додому у нетверезому стані. Без усякої причини чіплявся до Валі, нещадно бив. Ці картини назавжди отруїли дитячі спогади. Одного вечора він заявив, що залишає сім’ю.
Валя працювала лікарем у дитячій лікарні на півтори ставки, але все одно грошей не вистачало. Економили на одязі, на їжі. Діти не могли зрозуміти, чому тато розлюбив їх, чому ніколи не приходить, не купляє подарунки, не цікавиться, як у них справи.
Оленка багато плакала. Образа на батька з кожним днем збільшувалася, переростаючи в невимовний біль. Гнів та ненависть заполонили серце. На душу важким каменем ліг тягар гріха. Дівчина не могла спілкуватися з хлопцями в класі, у дворі. Цуралася родичів та знайомих чоловіків. Ні настрою, ні сили жити далі.
Одного разу сім’ю відвідали сестри з молитовної групи, до якої належала Валя. За чашкою чаю співали, розмовляли, насолоджуючись присутністю Божої любові. А потім молилися. Оленка довго не могла вимовити: «Боже, прости мене і допоможи простити тата. Прости його, він заблудився!» Нарешті «прощаю» злетіло з її вуст, і в ту мить невимовний тягар залишив серце. Важкі болючі кайдани, що стискали дух, душу і тіло, враз кудись поділися. Сльози струмочками текли по обличчю. Дівчина обіймала усіх і дякувала Богові за дивне зцілення.
Згодом Оленка закінчила інститут і одружилася. На сьогоднішній день вона є мамою трьох діток. Жінка щаслива, бо одного разу відчула силу молитви і радість від дотику Господньої любові.
У молитві, яку залишив нам Господь, є такі слова: « … і прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…» Чому необхідно прощати? Кому потрібне прощення? Як прощати? Де прощати? Хто повинен прощати?
Прощення потрібно нам! Воно дає волю, радість, наповнює нашу душу спокоєм і любов’ю. Як прощати? Так як Христос!!! Він прощає і не згадує! Не обмовляє, не ганьбить ближнього, забуває назавжди! Прощати усюди: на роботі, вдома, в дорозі, в церкві. Прощати усіх: друзів, знайомих, рідних, дорослих і малих, бідних та багатих, простих і знатних. Добре, коли прощаємо один одного в церкві, і не відвертаємо свою голову від того, хто хоче привітатися з нами. Коли служителі прощають тих, хто згрішив і покривають любов’ю, церква зростає і духовно, і кількісно.
Я знаю пастора, який привіз на подвір’я машину цегли, щоб побудувати клуню. Згодом помітив, що невіруючий сусід краде її і використовує для своїх потреб. З кожним днем цегли ставало все менше і менше. Служитель помолився і вирушив до крадія. Пильно дивлячись йому в очі, промовив:
- Я прощаю тобі!
Не чекаючи відповіді, пішов додому. Це так вразило злодія, що через деякий час він відвідав церкву, в якій служив брат, і покаявся.
Біблія вчить нас не тільки прощати, але й молитися за тих, хто нас образив. Історія Йова надихає на це. Після зустрічі з Йовом, Господь сказав трьом друзям, щоб вони звернулися до Йова, аби той помолився за них. Чому? Друзі переступили через свою гординю, усвідомили, що згрішили не тільки перед Богом, але й перед Йовом. А Йов до кінця простив їх. Біблія говорить нам, що тільки після цієї молитви Господь рясно благословив праведного Йова.
«І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам прогріхів ваших». Мар. 11:25-26
Лидия Гапонюк,
Турция, Стамбул
Пишу стихи, прозу. Родилась в Украине, живу в Стамбуле.
Прочитано 14948 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Начало или конец - Ананьин Сергей Просьба, не рассматривать события как толкование, или догму. Этот рассказ, полностью вымысел. Не ищите подтекста!Не стоит рассматривать его с богословской мыслью.
Публицистика : Кусочек автобиографической зарисовки - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Каждая Зарисовка, это Одна из моих Индивидуальных Судеб, в которых я Жил Раннее, и Продолжаю Жить - Сейчас. Это Часть моей Личности и Жизни. Это Часть Меня. Все о чем я пишу на этих страницах, я пишу о самом себе, и о тех других, в которых Проявлено мое Сознание. Возможно кому-то, это покажется странным, ибо на Земле Сознание обычно связано только с Одной Личностью и с Одной Судьбой. Это верно, для Закрепощенного и Ограниченного (Одним только Разумом) Сознания. Для Свободного Сознания (Основой которого является не столько Разум, сколько Дух и Сердце) – Нет Предела Ни в Судьбах, Ни в Личностях, Ни во Времени, Ни в Пространстве.
Мы слишком Мало Знаем о Человеке. Настолько Мало, что Не Представляем Себе: Откуда Он Берется (Откуда и Зачем Приходит в Этот Несовершенный Мир), и Куда Впоследствии - Исчезает (Куда Уходит из Этого, Ставшего Ему уже Неинтересным - Мира). Обо Всем Том, что Он Делает (в Части, Прожитой Им на Земле - Жизни), - Мы Судим (Мерим) лишь по Своим Скудным Личным Привязанностям и Общим Заблуждениям, которые у Большинства из Нас, настолько Развиты и Переплетены с Ошибками Наших Нынешних и Прошлых Воплощений, что Большего - Ни Где и Быть Не Может. Это связано с Намеренным Ограничением Наших Возможностей, - Нашими Сомненьями. То есть, – Нами Самими. Ибо Мы, Имея от Рождения - БОльшее, Пытаемся Осмыслить из Него, лишь - МЕньшее. То Малое, которое Стараемся Отождествить со Своей Человеческой Психикой, которую Ошибочно, ассоциируем с Самим Собой (хотя она вовсе, не является таковой). Мы Бесконечное Грозовое Облако, но Пытаемся Заставить Свое Мышление Считать Себя - лишь Мельчайшей Каплей Дождя. Так нам Проще - Существовать с Наименьшей Требовательностью к Себе Самим и Своим Возможностям. Так нам Проще - Уходить от Ответственности за Свои Ошибки, за Нежелание Развивать Сознание и Воплощать в Своей Жизни Совершенство (что Требует от Нас Предельной Концентрации и Напряжения Всех Жизненных Сил). Мы - ВЗРОСлые Люди, которые Пытаются Представить Себя, - МАЛЫми Детьми. В Этом, ЗАКЛЮЧЕНа БОльшая Часть Наших Иллюзий, которая МЕЛЬЧИТ МИР, ДЕЛА и ДУШИ (и в конечном Итоге, - Наши СУДЬБЫ). Чем Меньше Ты Пытаешься Взвалить на Свои Плечи и ОтДАТЬ Вселенским Мирам, тем МЕНЕЕ ЗНАЧИТЕЛЬНЫМ (по Отношению к Ним) ТЫ САМ СТАНОВИШЬСЯ!
Поэзия : Тогда и сегодня - Светлана Курилова Золотой телец ТОГДА и пачки долларов СЕГОДНЯ... "Танцуют Все!"...
Истинное, неветшающее богатство в Боге сокрыто и в том, что Он нам дает в наследство - Свое Небо. Да что там! Он нам Самого Себя отдал!
